Виховне заняття – проект «Хустка – символ, хустка - оберіг»

 Мета. Ознайомити дітей із хусткою-оберегом, з’ясувати, яку роль

відіграла і відіграє вона в наш час в обрядах українського народу.
Прищеплювати інтерес до традицій і звичаїв краю, у якому живемо.
Виховувати художньо-естетичний смак.

                                       Хід заняття

Вчитель.
Друзі, сьогодні ми підіб’ємо підсумок своєї дослідницької акції, яка так захопила нас і зацікавила. Ми зібрали чимало відомостей про хустки нашого села, традиції оздоблення і застосування хусток в Україні взагалі. І ось зараз можна поділитись набутим зі своїми однолітками, вчителями, батьками.
Завдання подібних акцій, проведення яких стало вже традиційним у нашій школі – не вивітрити з пам’яті, зберегти символи людського духу від забуття і байдужості, зробити їх набутком для всіх, в тому числі і для нас. Одним з таких символів, який на сьогодні, на жаль, занедбаний і
забутий, є хустка.

Отже, тема акції в цілому і нашого сьогоднішнього свята зокрема:
« Хустка – символ, хустка – оберіг »

На цьому занятті ми познайомимось із хусткою-оберегом, з’ясуємо, яку роль відіграла і відіграє вона в наш час у звичаях нашого села, українського народу.
Девіз:  Мов берегиня вроди, хустка

            Здавен у нашій стороні.

Перед тим, як почати заняття, за традицією просимо господаря
запалити свічку. (Запалюємо свічку).

Вчитель. Видатний історик Михайло Грушевський писав у своїй «Історії
України», що хустка відома на всій території України, починаючи з часів
Київської Русі, вона була поширена в козацьку епоху і дійшла до наших
днів. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою.
Правда в різних місцевостях її по-різному носили. Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок.

Згадаймо принагідно паранджу мусульманок Кавказу, котра затіняла їм не тільки обличчя, а й увесь світ, що доводить їх покірність. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки,
нагадує її обов’язки.

Учениця    Хустки, хустиночки рідненькі,

Дістались ви мені від неньки,

Були зі мною в радості і в скруту,

І тому я носитиму вас всюди.

Які ви тільки різнобарвні!

І хоча всі такії гарні,

Я знаю: кожная хустина

Чекає на свою годину.

Як свято прийде в мою оселю,

Вдягну червону, блакитну, жовту;

А як біда забереться в душу,

Я чорну хустку носити мушу...

Рожеві, сині, білі, зелененькі —

Вас так любила моя ненька.

Її любов ніколи не забуду —

Весь час її я згадувати буду.

Вчитель.В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Спочатку
з’ясуймо, яку роль виконувала й виконує хустка в побуті.
Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. На Лівобережжі дівчата складають хустку навкісь трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, «щоб волосся видко». З лівого боку до хустки пришпилюється квітка рожі або гілочка зеленого барвінку. Зимою дівчата якщо беруть хустку, то так нею закутуються, як молодиці.

На Правобережжі хусткою дівчата користуються лише у випадку крайньої потреби. Коли вже беруть хустку, то і літом, і зимою обгортають нею голову так самісінько, як і жінки, але ззаду на спині з-під хустки повинна визирати коса.

У галицьких селах, понад річкою Опір, ще й досі збереглося старослов’янське дівоче вкриття голови – луб’яний віночок, обгорнений хусткою, а зверху покритий білою прозорою тканиною, ніби денце шапки. З-під вінка на спину спускаються кілька кольорових стрічок та волосся, заплетене у дві коси.

По всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце і «запалює» обличчя, дівчата, боронячись від «запалу», замотуються білою хусткою так, що ледве визирають очі.

На Херсонщині, під час роботи, і дівчата, і молодиці «вив’язуються» білими хустками. Цей звичай, імовірно, запозичений від сусідів.

Про хустку є чимало народних прислів’їв. Ось послухайте!

Учень.

ü Ми свояки - наші матері в одній воді хустки прали.

ü Душа чорна, мов у черниці хустка.

ü Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку, як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило (хоч ганчіркою, аби я була жінкою).

ü Шовкова хустка не к будню, а до свята.

ü Іван хустку носить, а Настя - булаву.

ü У сльозах хустку випере, а на грудях висушить.

Вчитель.Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев’язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. У народній пісні про це співається:

Ой, маю я одну хустку, та їй нема року,

А то буде миленькому на осінь до боку…

В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину як символ вірності в коханні. В Тараса Шевченка читаємо:

Дарувала шиту шовком хустину,

Щоб згадував на чужині…

На випадок, коли козака спіткає смерть в дорозі чи він згине в бою, хустка від дівчини виконує важливу роль: нею вкривають обличчя козака, «щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали…» У пісні про це співається:

Їхав козак на війноньку,
Сказав: "Прощай, дівчинонько,
Прощай, дівчино, чорнобривая,
Їду в чужую сторононьку.

Дай же, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі, –
Легше в могилі спочину".
Дала дівчина хустину,
Козак у бою загинув,
Темної ночі накрили очі, –
Вже він в могилі спочинув.

Добрії люди насилу
Взяли хорошу дівчину.
Ген серед поля гнеться тополя
Та й на козацьку могилу.

Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною –

Учень.

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита…

А на ньому сіделечко

Хустиною вкрите.

Так про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі «Хустина».

А чи знаєте ви, де зберігали жінки свої хустки у давнину?

Учениця.

Дерев’яна синя скриня

в хаті – справжня господиня.

Синя скриня всіх взуває,

синя скриня й зодягає.

В дерев’яній  синій скрині

є намисто старовинне.

Голки є. І є наперсток.

Є маленький срібний хрестик.

В дерев’яній синій скрині

з торочками є хустина.

Ця хустина, мов жар-птиця,

жаром грає та іскриться.

Ця небачена хустина –

ще бабусі Катерини.

В синій скрині є намисто,

самоцвітне, променисте.

Рушники у синій скрині,

мов птахи, - зелені й сині.

Плахта є, є і запаска –

теж з бабусиної ласки.

В синій скрині дерев’яній

скатертина є прадавня.

Скатертина ця прадавня –

про бабусю пам’ять славна.

Господиня. У скрині кожної господині у нас, в Новій Греблі, мала бути ось така звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию; нею зав’язували миску з святою вечерею і несли її до родичів, хрещених. (Демонструє).

Такою ж хусткою перев’язувала жінка калачі, коли йде на весілля. Віддаючи їх господині, вона вітає її і примовляє «Дай, Боже, в добрий час почати, а в ще кращий закінчити». Господиня розв’язує, один калач забирає, а другий з хусткою віддає, бо не годиться повертатись з
пустою хустиною.

- Якими ж були хустки в давнину?

Учениця. Колись хустки в Україні вишивали шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки у поєднанні з червоними.

Вишиті візерунки розташовувались на хустках по чотирьох кутах та посередині. Козацькі хустки мали китиці по краях. Барвисті хустки, що були модними на півдні України, запозичені від болгар, сербів. А ті, в свою чергу, перейняли той звичай від турків та персів. Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з 18 століття навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів.

Вишиті візерунки, як колись, так і тепер, розташовуються на хустках по чотирьох кутах та посередині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкидаються дрібніші деталі орнаменту.

Учениця. Вишиті хустки в Україні завжди були білого кольору. Ця особливість звертала увагу чужинців, що мандрували по Україні.

В багатьох українських родинах зберігається традиція – передавати від роду до роду хустину першого сповиточка, коли вперше в зіллячку купали немовля. (Група дівчат демонструє сповивання немовляти і примовляє):
Добрий час, добрий час,

Ангелята при нас

Розстелили м’якеньку хустинку,

Щоб заповити маленьку дитинку.

Постелити під головочку,

Притулити до вушка, заховали волоссячко,

Щоб не боліла головочка,

Щоб не блідло сонечко.

(тричі хрестяться, хрестять немовля, «мама» бере «дитя», співаючи колискову, підходить до колиски і укладає спати).

Учениця.І росте дитя, сповите м’якою бабусиною хустиною та ніжними маминими колисковими піснями.

Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала дівчина, часто служила засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося це так. Хлопець, якому сподобалась дівчина, насамперед намагався заволодіти її хустинкою. Часто це приносило прикрощі, бо коли хлопець не подобався дівчині, вона не віддавала своєї хустини. А коли хлопець був дівчині до вподоби, вона віддавала йому її. І часто таке знайомство приводило обох молодих на весільний рушник.

Учениця.

          Хусточка ж моя шовковая!

Тебе милий дав, коли покохав

Коло тої криниченьки,

Як зо мною стояв.

Хусточка моя шовковая!

Я ж по хусточці вишиваю,

Шовком, золотом мережаю,

З нею думкою розмовляю —

Все про того козаченька, якого кохаю...

Господиня. Говорячи про використання хустки, не можна не згадати про хустину на спеченому хлібі, щоб не черствів, на дитячій колисці – від вітру і лихого ока.

Хустка здавна відіграла й оберегову функцію, тому чи не найбільше місце займає хустка у весільному обряді.

Учениця.

Хустки українські…  Заквітчані пишно,

Яскраві, барвисті, завжди око тішать.

З дитинства знайомі й такі вони рідні,

У кожному домі, мов друзі привітні.

Жінки України цим завжди пишались,

Колись, як і нині, хустки одягали!

І нам забувати сьогодні негоже,

Що хустки крилаті із долею схожі.

Що хустки вкраїнські – не просто тканина,

Це пам’ять і пісня, й любов Батьківщини!

Вчитель. Сьогодні ми маємо можливість побачити, які всі хустки різні, а як багато говорять вони, як глибоко хвилюють душу. Де ж вона сьогодні — щира українська хустка, що її серед тисячі інших вирізняє щось невимовно рідне. Де весела та барвиста хустка, щедро оспівана в народних піснях та іграх. Хочеться, щоб вона і сьогодні була не просто модною деталлю на деякий час, а одним з національних символів-оберегів.

Учні.

Красиві є хустини: червоні, білі, сині,

і вишиті, й квітчасті у нашому селі.

Їх мами одягають, бабусі в скринях мають,

дарують їх на щастя дорослим і малим.

Всі хусточки яскраві, і дівчині, і бабі,

дорослій і дитині пасують до лиця!

На них квітки буяють і пташечки співають,

багато візерунків в єдине тут сплелись.

Від холоду зігріють, прикрасити зуміють,

красу вони жіночу підкреслюють завжди!

Тому ми любим хусточки, тому ми їх шануєм,

бо всі ці рідні речі для нас такі близькі!