Лінгвістичні казки

 Оскільки діти молодшого шкільного віку люблять казки, то можна широко застосувати їх на уроках при вивченні теми «Іменник» та, знайомлячись з його категоріями, пропонувати дітям складати їх самостійно.

 

Чому іменник має таку назву

Є на світі звичайна і незвичайна країна Предметія. Звичайна тому, що живуть у ній предмети і речі, люди і тварини. А незвичайна тому, що у ній тільки два міста: Хто? і Що? У місті Хто? живуть люди і тварини. У місті Що? – всі інші предмети. Керує країною незвичайний король - Іменник. Так назвали його після того, як почав давати назви, клички, імена всім, хто жив у країні. І от, зібравшись на велику раду, вирішили жителі країни називатися іменем свого короля – іменниками.

                                               Казка про антоніми

Жили на одній вулиці по сусідству два хлопчики. І хоч однакові імена  мали –  Антони, були вони зовсім різні.  Один низький, інший високий, один добрий, інший злий, один щедрий, інший скупий. Виросли Антони і вирішили подорожувати. Той пішов на південь, а той - на північ. А коли прощалися, один плакав, а інший – сміявся. Не судилося Антонам повернутися в рідне село, і в пам'ять про них люди стали називати протилежні слова  антонімами.

                                               Казка про синоніми

В далекому гірському селі жила старенька мама і було у неї троє синів. Мужній – звали старшого, Хоробрий – середнього і Відважний – молодшого. Росли сини з дитинства чудовими людьми з добрими серцями і великою силою. Коли на рідне село напали вороги, благословила мати синів на бій.  Перемагаючи ворога, вони були смертельно поранені. На очах у матері помирали сини від важких ран. З тих пір і стали  імена синів однієї матері – «синонімами», хоч і звучать по-різному, та виходять з однієї сім'ї.

Казка про роди іменників

         Давним-давно в одній країні жив собі король. Звали його Іменник. Іменник в усьому любив порядок. Був він дуже багатим і пишався цим.

         Одного разу він завів собі великий журнал, щоб вести облік своїх підлеглих.

         Ось прилетів метелик. Іменник сказав: «Він мій!» Заспівав соловей :«Він мій!», прилетів горобець – «Він мій!», стрибнув коник-стрибунець – «Він мій!», йде хлопчик – Він мій!». Коли ж король побачив дівчинку, то сказав: «Вона моя! Моя також земля, береза, осика, трава, білка і багато всього.»

         На все інше Іменник сказав: «Воно моє». Моє озеро, море, курча, кошеня, вікно, білченя та інше. Все було записано в журналі у три стовпчики:

         «чоловічий рід – він мій»,    «жіночий рід – вона моя»,   «середній рід – воно моє».

Казка про відмінки

         Не далеко, не близько,

         Не високо, не низько,

         За чорнильними морями,

         Паперовими горами,

         В граматичному царстві,

         В лісі Іменників,

         На галявині Відмінювання

         Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з’являлися на галявині, вони запрошували до себе. На великий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки роботи

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого –

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть – не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він – Кого? і Що ? – питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать: Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий – Де? В якому місці?

Хоче знати – у селі чи в місті?

Все нове, про що  дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі – Українській мові.

Ігровий початок уроку

         Казкові герої – Червона Шапочка, Буратіно, Гномик, Мудрий Дуб, Бабуся Множина, Дідусь Однина, Веселий Чомусик допоможуть значно полегшити процес сприймання матеріалу, запам’ятовування мовних явищ, граматичних категорій іменника.

         Повідомлення теми і матеріалу уроку у віршованій формі викличе неабиякий інтерес та допоможе учням без великих зусиль засвоїти правила, що вивчаються на уроці.

*****

         Починаємо вивчати

         Ми тепер частини мови.

         Всіх їх треба добре знати,

         Щоб здобути знань основи.

        

         Перша з них – іменник, друзі.

         Цю частину люблять дуже,

         Бо усе вона назве,

         Дасть імення золоте.

         Мама, мир і Україна.

         Сонце, небо, світ, людина,

         Звуки, букви, слово, мова –

         Ось частина ця чудова.

         Хто? Сестричка, нянька, батько,

         Пташка, білочка, зайчатко.

         Що? Земля, ріка, діброва.

         Книжка, зошит, ручка,  школа.

         Вивчим цю частину мови,

         Що іменником зовем

         Бо вона така важлива –

         Без неї ми не проживем!

*****

            Іменник – від слова «ім’я» ,

         Предмети всі називає,

Істота – хто?, неістота – що ?

Отак він про них запитає.

Якщо це прізвище, ім’я

Чи назва міста чи села,

А також гір, річок, країн –

Це власні назви, зрозумів?

З великої букви пиши

Іменники власні завжди.

Загальні з малої напишем,

Наприклад: вулиця, селище, місто.

Іменник має два числа –

Однина і множина.

Один предмет – це однина,

Два і більше – множина.

Буває в реченні іменник

Головним членом і другорядним.

Підметом тоді буває.

Як на питання хто? і що? відповідає.